| Головна » Статті » Мои статьи |
Історія села Цекинівка
| Там, де Дністер тихоплинною сріблястою стрічкою оповиває зелені пагорби та золоті плеса, серед пишної подільської природи розкинулося село Цекинівка - одне з наймальовничіших сіл Ямпільського району. На території Ямпільського району нині одне місто – Ямпіль. А кілька століть тому містами були: відомі історична Буша і ...Цекинівка. Далеко вглиб віків сягає її історія. У сиву давнину тут жили племена, які ми називаємо трипільськими ( це ІІІ тис. до н.е.) Це були умілі хлібороби, гончарі, тваринники. За розповідями давньогрецького письменника Геродота, який жив близько 2,5 тисячі років тому, ці племена названі скіфами – орачами або скіфами – землеробами. У ІІІ ст.. до н.е. на зміну скіфам приходять кочові племена сарматів, які залишили після себе поховальні кургани. Найбільш ранніми давньослав`янськими племенами, які залишили свої сліди, були племена так званої черняхівської культури (ІІ – V ст.. н.е.). Їх особливістю є наявність на місці поселення глиняного посуду, який виготовлений на гончарному крузі. Сюди сягали кордони Скіфії, Сарматії, поселення яких підтримували життєдайні зв’язки з грецькими колоніями Причорномор’я, Балканами, Кавказом, Передньою і Малою Азією. В середині XІІІ століття войовничі орди монголо – татарських загарбників, скориставшись феодальною роздробленістю, захопили цекинівські землі. Монголо – татарська навала та послідуюча окупація, яка тривала понад 100 років, завдала нашим землям нищівних спустошень. В XIV – XV ст.. наша земля зазнавала постійної експансії з боку литовської феодальної держави. Протягом XVI ст. Цекинівка зазнає руйнівно – нищівних грабіжницьких нападів з боку орд султанської Туреччини та кримських татар, які повторювалися дуже часто. Після смерті у 1657 році гетьмана України Богдана Хмельницького українсь¬кі землі охоплює період, який дістав в історії назву «Руїна» і тривав до кін¬ця XVII століття. Молоду, остаточно не сформовану українську козацьку державу почали шматувати, ззовні завидющі сусіди, а з середини її роздирала боротьба старшин за гетьманську булаву. Врешті-решт Україну було поділено вздовж Дніпра на дві сфери впливу: польську — на Правобережній Україні та московську – на Лівобережній , включно з Києвом . Турецька присутність відчувалася на півдні. Всі козацькі гетьмани у цей період залежали від підтримки тих чи інших зовнішніх сил. На початку 70-х років XVII століття посилюється турецький вплив на Правобережну Україну. В 1672 році Порта захопила більшу частину Поділля. Сподіваючись використати славне ім'я Хмельницького, турки в 1677 році призначають гетьманом Правобережжя Юрія Хмельницького, - присвоївши йому титул «князя Сарматії та України, володаря війська Запорізького». Проте титул цей мало чим допоміг, бо й в третьому гетьмануванні Юрій виявився таким самим нездарою, як і в першому. Резиденція Ю. Хмельницького певний час знаходилася в м. Немирові. Боротьба в той час між Росією і Ту¬реччиною за право володарювання над Україною завершилась підписанням у 1681 році Бахчисарайського миру, за яким визнавалися володіння сторін: за Москвою — Лівобережжя, за Стамбулом — Правобережжя. Турки стратили Ю. Хмельницького, як непотрібного вже їм, і, залишаючи за собою Поділля з центром в Кам'янці-Подільському, Брацлавщину віддали у володіння своєму васалові — Волохії, князівству, яке існувало тоді на території сучасної Молдови. Наступного року волоській господар Дука вирішив перенести резиденцію з Немирова поближче до кордонів Волохи. Ось як описуються ці події в Літописі Самовидця, однієї з найвидатніших історіографічних пам'яток і одного з найдостовірніших історичних джерел XVII століття. «Того ж року (1682-В. П),- господар волоській, загнавши волости немеровскіе и усіх побо-жан (жителів Побужжя — В. П). будовал себе двор у Цекийновці, на сем боці Дністра; на мешканя, и у Нимерові от себе наказного гетьманом зоставует. И от того часу особливій господар стал над Україною, почавши (правити — В. П.) от Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній господар над волохами...». Отже, влада волоського господаря Дуки розповсюджувалась не лише на Брацлавщину, а на значну територію Правобережжя, в свою чергу Цекинівка стає «стольним містом» Правобережної України. Очевидно на той час містечко було значним насаленим пунктом, який вцілів у роки Визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гні¬ту 1648-1654 рр, та а період Руїни. Територія України, якою управляв цекинівський двір Дуки, фактично не зазнавала гніту з боку Туреччини. З цього приводу літопис Самовидця повідомляє, що «на Україні дано свободу от турчина, увольняючи от дани до якого часу, жеби ся люде до своего наворочали українніє». Тобто, звільнення від податків було пов’язане з тим, щоб заохотити повернення місцевого населення, яке в ході турецької агресії покинуло свої оселі і повернулось на Лівобережну Україну. Вже 1685 року шляхетська Польща відвойовує частину Правобережної України, а в 1699 році Туреччина, залишивши Поділля, повністю поступилася українськими землями на користь Речі Посполитої. Перший письмовий документальний
спогад про Цекинівку , хоч вона й не називається, є в листі господаря
Богдана III, сина Стефана польському королю від 1 червня 1512 року. Він
просить передати йому млини (матеріали з Сороцького історико -
краєзнавчого музею), які розташовані «проти нашего замку Сороцкого,
котрих млини сут тому нашему городу Сороцкому, то єсть сторожа от
поганьства...». Тому й була збудована фортеця для прикриття бродів з
боку Цекинівки від татарських орд і турецьких яничар , війська
польського і угорських феодалів.
XVIІІ столітті Цекинівка
неодноразово постає на перехресті подій, історії. Влітку 1711 року в
ході російсько-турецької війни під час Прутського походу тут зупинявся
російський самодержець Петро І, переправляючи через Дністер до
Молдавії свою 40-тисячну армію для спільної боротьби проти Оттоманської
Порти. В травні 1734 року на Правобережній Україні в районі сіл
Качківки, Кісниці, Вільшанки вибухнуло козацьке повстання під проводом
полковника Вермана , родові коріння яко¬го пов'язані з Цекинівкою.
За достовірними даними, в
1849-1857 роках повз Цекинівку пропливло близько 10 тисяч суден, барок,
пло¬тів. На дністровському шляху тривала жвава торгівля з закордоном.
На березі річки діяли водяні млини, чоботарні, бондарні, ремісничі,
столярні, шкіряні, виноробні підприємства, лісоплавильні та переробні
цехи( звідки й назва: цехи, Цехинівка, Цекинівка). Тут знаходилась
традиційна переправа через Дністер, яка діє й нині. Тут завжди було
прикордоння, а від того й ряснота багатьох національностей.
Наприкінці XVIIІ століття державні
установи з Ямполя переводять¬ся до Цекинівки, яка стає
адміністративним центром. Ямпільського повіту. Причиною цьому, мабуть,
слугувало те, що Цекинівка розташовувалась навпроти значного
укріпленого молдавського міста Сороки, а також на прямому ямському
тракті, який простелявся з Тульчина до Кишинева.
Через шість років, навесні 1804
року швидкоплинний Дністер розлився так, що затопив містечко Цекинівку.
Державні установи повертаються до Ямполя і з цього ж року за указом
ро¬сійського царя Олександра І він був остаточно затверджений повітовим
містом Подільської губернії.
XIX століття характеризується
посиленням панщини в нашому селі. Село було густо населене. Проживали
тут здебільшого заможні селяни. В Цекинівку втекло багато людей від
своїх поміщиків. Жорстокий поміщик змушував селян працювати на себе 6
днів на тиждень . За маленьку провину селян карали. Після смерті
поміщика село стало державним .( він не мав родичів). Землі Цекинівки
захопили куркулі: Ліваковський, Гуровський і лише незначну частину
дістала біднота.
В 1900 році посилився селянський
рух, селяни не раз повставали проти гноблення і злиденного існування і
виступили проти поміщиків і царизму.
Особливо почастішали виступи бідноти
в кінці XIX на початку XX століття.
Палали поміщицькі садиби,
організовувались страйки.
Населення Цекинівки майже зовсім
було неписьменним. З 1860 року навчання проводив дяк за плату. Першу
школу відкрили у 1870 році. Навчались в ній діти заможніх і то тільки
хлопчики. Навчання контролював піп. У 1913 році побудували земську
школу в якій навчалося до 50 дітей.
1914 -1917 р.р. – період
імперіалістичної війни. Багато селян Цекинівки мобілізовано на фронт.
Війна лягла великим тягарем на бідноту. Люди задарма працювали на
куркулів. Вони ж обробляли 400 десятин землі, які належали попові і
дякові. Крім того, селяни працювали і на дачі колишнього царського
консула у Франції Сомова ( земля, сади, виноградники).
У 1917 році спалахнула епідемія
тифу. Через відсутність медичної допомоги в селі Цекинівка померло понад
1000 чоловік.
Цекинівчани піднесено зустріли
звістку про перемогу Жовтневої революції. Всі гуртом вони вдерлися на
дачу поміщика Сомова, зруйнували її і забрали землю. Але становище
залишалося складним і лише в кінці 1919 року в Цекинівці проголошено
Радянськувладу | |
| Переглядів: 3011 | Коментарі: 1 | |
| Всього коментарів: 0 | |